Країна абсурду

Я завжди був патріотом України і Львова, оскільки тут я народився і прожив своє життя. Хоча признаюся жити тут буває важко. Кожного дня ти стикаєшся з ситуаціями, які важко пояснити здоровим глуздом. Хочеться тішитись позитивними зрушеннями, але все-одно натикаєшся на якийсь ідіотизм. І найчастіше це пов'язано не так з відсутністю розуму як такого, а певною викривленою системою цінностей у людей.
І я розумію, що це пов'язано з психологічною травмою, яку отримав наш народ перебуваючи у Радянському Союзі. За соціалізму не було бізнесу і кожен думав як обдурити державу і оточуючих, щоб отримати якісь додаткові вигоди. І тут раптом Союз розпадається і начебто відбувається перехід до демократії. Хоча більшість людей не уявляло, що таке демократія. Зате всі чули про капіталізм. І настала ера капіталізму. Методи були ті ж що за Союзу, але можливості значно більші, практична відсутність верховенства права сприяла деребану держави. Бабло і панти і стали основними цінностями постсовка. Принцип такий: з будь-якої можливості скосити максимально бабла, методи обмежуються фантазією. Про наслідки для себе і оточуючих не треба задумуватись, оскільки другої такої можливості може не бути. В цей момент з'являється азарт і спокуса легких грошей бере верх, хочеться більше і більше.

Поки я писав цей пост в підтвердження моїх думок мені потрапила на очі стаття: "У кого що болить": рейтинг цінностей і пріоритетів жителів різних країн.  В якій опубліковане дослідження зроблене Better Life Index від Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD). В ході дослідження опитали 6000 осіб в різних країнах світу, щоб визначити життєві пріоритети і цінності в цих країнах. За ним Україна є єдиною країною Європи, де домінуючою цінністю є дохід.

  Ви вже мабуть помітили картинки, що є в цьому дописі і думаєте, до чого це я веду? Власне хотів розказати про один яскравий приклад, який доводить, що ми досі живемо в країні абсурду і які цінності домінують у суспільстві. І як це не парадоксально він трапився поруч з місцем де я прожив своє недовге життя, у парку який всі завжди називали Орлятко (так називався кінотеатр, який є у парку) тепер він офіційно зветься "Горіховий Гай" (хоча в цьому парку росте від сили 4 горіхи, а Горіховий Гай - це парк, який розташований на відстані 300 м. від цього, але їх нещодавно об'єднали і назвали "Горіховим Гаєм"). Цей парк мені дуже дорогий, в ньому я вперше почав досліджувати природу (для тих, хто не знає, я люблю природу і є орнітологом-аматором). Коли я вчився в школі і вже рідше в університеті, я приходив сюди що вихідних, для обліку птахів і спостереження за природою. І цей парк ідеально підходив для цього. Незважаючи на його невеликі розміри тут цікава і різноманітна природа. Але з кожним роком я спостерігав постійну боротьбу між природою і людським впливом. І особливо в останні роки природа почала сильно програвати. Якщо говорити про птахів, то їх чисельність, як видова, так і кількісна сильно зменшилась. Окремої розповіді заслуговує історія про знищення ставів у парку.
І ось минулого року я врешті знайшов час, щоб пройтися парком, подивитись яка тут ситуація. І тут я побачив таку картину. Частина парку обгороджена і тут проводяться будівельні роботи. Спершу тут засипали джерело, яке є одним з трьох джерел парку, які утворюють струмки, які в кінці парку зливаються в один і далі течуть в каналізацію. Але колись цей струмок був одним з трьох потоків (інші на Погулянці і в парку Залізні Води), які утворювали річку Полтву. 
Потім, коли я сюди вернувся через деякий час, тут вже почали засипати яр в якому власне тік колись струмок. В цьому яру якраз було чи не найбільше різноманіття птахів у парку. Верхній ярус рослинності тут складали старі розлогі тополі, а в самому яру переважала посадка вільхи, ясена пенсільванського і клена. Тут було дуже світло, а разом з вологим грунтом від потічка, тут були сприятливі умови для розвитку густого підліску, різноманітного видового складу. Цей яр був оточений відкритою лукою, старим садом і густим лісом. Це ідеальне середовище для біорізноманіття. 
Таким чином це будивництво мене тоді сильно обурило і я повідомив про цю ситуацію тим, хто мав за цим слідкувати, але будівництво не зупинилось.

1. Вся ця земля, яку видно на фото, штучно насипана. Дерева тут ніхто не різав, їх просто повністю засипали землею.

2. На цьому фото можна оцінити висоту засипаної землі. Тут мабуть метрів 7 є.

3. Видно як вершечки дерев видніються з-під землі. Скоро вони засохнуть.

4. Ось так виглядає місце засипаного яру. Раніше яр починався відразу за цими тополями. Тополі - це єдині дерева, які тут вціліли. 

5. Я досі не розказав, що тут будується. Будується тут котеджне містечко по вул. Яневій, як пише на сайті (дивно що не придумали якогось пафосного ім'я, як це зараз стало модно серед забудовників). А будує його компанія "Екополіс". Мене цей факт здивував, бо їх інша забудова на Моршинській-Горбачевського виглядає навіть досить цікаво.

6. А так виглядає генплан забудови (взятий з їх сайту). Видно, що на засипаному яру нічого будувати не збираються, а роблять приватний парк для мешканців котеджного містечка.
Гуляти там буде досить небезпечно, оскільки джерело, яке засипали, це не краник який можна просто закрутити. Вода буде шукати собі шлях на ззовні, а отже розмивати рихлий насип. І в один прекрасний день весь цей приватний парк поїде собі вниз по схилу.

7. Я перерив всі фотографії з парку, але знайшов лише дві зроблені до забудови. Це фотографії 2005 року. Тут було дуже гарне, затишне місце. Праворуч видно яр, який засипали.

8. А це фото зроблене вже за джерелом.

9. Більш за все мене турбувала думка, як так сталось, чому це допустили і ніхто не реагує на таке варварське захоплення частини парку. Для мене було очевидним, що цей яр має бути частиною парку. Аж поки я не побачив проект ухвали затвердження меж парку "Горіховий Гай" і не поцікавився в земельному відділі ЛМР, чому межі парку саме такі.
А виявилось, що по-суті тут все законно. І що початком цієї історії можна вважати 1993 рік, коли Львівська міська рада передала товариству Динамо (який є державною структурою) землю, навколо їх спорт-комплексу.
Я постарався приблизно накласти межі території, які належать Динамо на супутниковий знімок з гугл карт. І тут чітко видно, що на межі з парком прокладена просто пряма лінія.

10. Людина, яка визначала ці межі, просто не заморочувалась. То ж треба виходити на територію, робити заміри. Тому ця людина просто вирішила поділити землю за тим принципом, що ділили штати у США. Просто взяла лінійку і намалювала лінію.

11. Так само ділили територію держави Африки розташовані на пустелі Сахара.
Але ж міська земля - це не пустеля! Тут все має свої чіткі межі. 

13. І до чого ж призвели ці недбалі, халатні дії працівників в 1993 році, які бездумно роздавали землю безкрайої неньки України на ліво і на право? А до того, що 25. 10.2007 р. Львівська міська рада голосує за Ухвалу №1181 "Про затвердження Львівській обласній організації фізкультурно-спортивного товариства “Динамо“ України проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та передачу земельної ділянки в суборенду КВП “Енергомонтаж“ на вул.Яневій, 10 у м.Львові".
На карті я зобразив червоними крапками, яка конкретно ділянка перейшла у суборенду для будівництва.
Ще один цікавий нюанс, який випливає з ухвали, це пункт 3.3. "В якості інвестиційного внеску у розвиток міста передати безоплатно Львівській міській раді квартири площею п'ятнадцять відсотків від загальної площі житлових квартир після завершення будівництва житлових будинків. " А це означає, що місто не отримало з цього взагалі нічого, лише втратило частину парку. Декілька людей з квартирної черги отримають тут квартири. О боже, який це совок.

14. На цій карті спробував накласти територію Динамо (червона лінія), землю, яку передали в суборенду під будівництво (червоні крапки) і реальну територію парку, яка за логікою є парком, але через халатність опинилась у державній власності товариства "Динамо" (зелені лінії).
Звичайно, якби у забудовника вистачило совісті і розуму він би не рухав цю територію, яка за логікою є парком. Але ж ні, він ж взяв її в оренду і треба цю територію використати по максимуму, для власного збагачення. Це є мислення на рівні одноклітинних організмів. 

13. Але що мене лякає найбільше, це те що ще велика територія парку знаходиться у власності Динамо і їм в будь-який момент може стрілити в голову дати ще цей шмат непотрібної їм землі в суборенду. Нехай ще збудують парочку будинків.
На даному фото видно, як безвідповідально ділилася земля. І якщо це єдиний такий випадок у Львові, я здивуюся.

14. Тут вже видно якісь рухи.

15. По-суті всі ці дерева на фото не є парком. Десь з цього крайнього правого дерева починається парк "Горіховий Гай".

16. Це не парк.

17. Тут межа проходить десь по березі, яка по центру.

18. Всі ці дерева теоретично можуть зрізати, засипати схил і щось тут збудувати. Бо це ж не парк. 

Для мене це дуже сумна історія. Оскільки зрозуміло, яка кількість людей була залучена в прийняті рішення про початок будівництва тут. 
Мені цікаво, чи потрібен якийсь спеціальний дозвіл, щоб засипати такий схил і хто його міг дати? 
А ще мені сумно, що під час визначення меж парку не домоглися змін території до його реальних, логічних меж. Але ніхто не захотів сперечатись з державою. І ось так ми втрачаємо парки Львова і продовжуємо знищувати природу.